ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ ПРАГМАТИЧЕСКИЕ ФУНКЦИИ ЭРГОНИМОВ ГОРОДА ЛУЦКА PRAGMAT

+++ to secure your transactions use the Bitcoin Mixer Service +++

Page 1

«Young Scientist» • № 8 (11) • august, 2014

ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ

153

9. Шимкевич Н. В. Русская коммерческая эргонимия : прагматический и лингвокультурологический аспекты : ав-

тореф.... канд. филол. наук : 10.02.01 – «Русский язык» / Н. В. Шимкевич. – Екатеринбург, 2002. – 23 с.

10. Шимкевич Н. В. К вопросу о прагматизме эргонимов в неконкурентной среде / Н.В. Шимкевич // Ономастика и

диалектная лексика: сб. науч. тр. – Вып. IV. – Екатеринбург : Изд-во Урал. Ун-та, 2003 – С. 131–136.

Горожанов Ю.Ю.

Восточноевропейский национальный университет имени Леси Украинки

ПРАГМАТИЧЕСКИЕ ФУНКЦИИ ЭРГОНИМОВ ГОРОДА ЛУЦКА

Аннотация

В статье проанализированы названия коммерческих предприятий (эргонимы) с точки зрения коммуникативно-

прагматического аспекта. Название предприятия, как правило, несет в себе некую информацию, которая, по

замыслу номинатора, должна привлечь потенциального клиента к названной фирме, тоесть эргоним может воз-

действовать на адресата. Стремясь достигнуть эффективной коммуникации, номинаторы изобретают большое

количество различных и оригинальных названий для своих предприятий.

Ключевые слова: эргоним, прагматика, номинатор, адресат, эффективная коммуникация.

Horozhanov Y.Y.

Eastern European National University named after Lesia Ukrainka

PRAGMATIC FUNCTIONS OF LUTSK'S ERGONYM'S

Summary

The present article is devoted to the analysis of the names of commercial enterprises in terms of communicative

and pragmatic aspects. Ergonim usually carries some information due to the addresser's plan in any way involve the

recipient (ie potential customer) to the firm. In other words, the ergonomic may involve effects on the recipient, has

pragmatics. In an effort to achieve effective communication, addressers invent a lot of different and original titles

for their enterprises.

Keywords: ergonim, pragmatic, addresser, recipient, effective communication.

УДК 811.161.2:81'367

СИСТЕМА І ФУНКЦІЇ РОЗДІЛОВИХ ЗНАКІВ СТАРОУКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

(НА МАТЕРІАЛІ ГРАМОТ XIV СТОЛІТТЯ)

Кузьмич О.О.

Рівненський державний гуманітарний університет

У статті йдеться про формування української пунктуації в польсько-литовський період; закцентовано увагу на ролі

усної комунікації у виробленні пунктуаційних норм зазначеного періоду. Предметом дослідження стали грамоти

ХІV ст. різних східнослов'янських і суміжних із ними земель (усього 84), які репрезентують юридично-діловий

стиль давньої української мови.

Ключові слова: давня українська мова; українські грамоти; пунктуація; прості, складні, складені розділові знаки;

графема; членування тексту.

Постановка

проблеми.

Загальновідо-

мим у мовознавстві є те, що формуван-

ня української пунктуації, як і пунктуації інших

слов'янських мов, припадає на початок книгодру-

кування (16–17 ст.). У стародавніх рукописах текст

писали без поділу на слова; нечисленні розділові

знаки (крапка; три крапки, проставлені трикутни-

ком; чотири крапки, розміщені ромбом) позначали

лише членування тексту, зумовлене потребою пе-

репочинку того, хто писав. Із XV ст. з'являється

кома, а згодом (1513) під впливом граматики вене-

ціанського друкаря А. Мануція входить в ужиток

низка інших розділових знаків, використання яких

пов'язане з певними нормами. Книги і рукописи 17

ст. уже фіксують крапку, двокрапку, кому, крап-

ку з комою, знак питання та знак оклику, дужки,

лапки; тоді ж з'являються тире й крапки. Отже,

українська пунктуація під впливом західноєвро-

пейської пунктуаційної системи до 18 ст. в осно-

вному сформувалася [14, сс. 168, 563].

Однак початки становлення системи розді-

лових знаків припадають на більш ранній пері-

од. Одним із джерел вивчення української мови

14-15 ст. є пам'ятки ділового письменства – гра-

моти (далі – Гр.) із різних теренів, де жив укра-

їнський народ, документи, видані українцям ве-

ликими польськими і литовськими королями, а

також грамоти Молдавського князівства (у двох

останніх руська мова була визнана офіційною)

[3]. Зокрема в Литовському статуті записано:

«А писар земьски мает поруску литерами и словы

рускими вси листы, выписы и позвы писати, а не

иншим языком и словы» [14, с. 242].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Низ-

ка ґрунтовних лінгвістичних розробок щодо зазна-

чених ділових документів [10; 13], а також побіжні

Page 2

«Молодий вчений» • № 8 (11) • серпень, 2014 р.

154

ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ

зауваги стосуються фонетичних, лексичних, сти-

лістичних, морфологічних особливостей, стійких

виразів, системи сполучників, окремих різновидів

складного речення тощо [7; 6; 9; 5; 13; 4; 1]. Система

ж і функції розділових знаків не були предметом

спеціального вивчення. Маємо поодинокі дослі-

дження, які стосуються історичних витоків укра-

їнської пунктуації [8; 11].

Зміст грамот ХІV ст. засвідчує, що вони скла-

далися прилюдно. Той, хто складав документ, не-

зважаючи на існування певних схем текстового

оформлення грамот, опинявся в ситуації, за якої

опис конкретного об'єкта відповідного юридично-

го акту здійснювався з усних показань присутніх.

Складна взаємодія писарів, видавців грамот, тих,

хто давав свідчення, інших присутніх спричиню-

вали змішування мовних рис кількох місцевостей,

накладання штампів ділового письма та народно-

розмовних і діалектних рис, особливостей усної

мови, взаємодію книжних і розмовних елементів

мови [2, с. 5].

Текст грамот ділився не на слова, а на більші

текстові відрізки. Засобом для такого поділу слу-

жили графеми: одинарна крапка, вертикальна і

горизонтальна риски, кілька крапок, різної форми

гачки та ін. (рис. 1).

Найпоширенішою в досліджуваних докумен-

тах є крапка, на підставі чого її можна вважати

«універсальним» розділовим знаком. Вияв універ-

сальності крапки вбачаємо й у тому, що це єдиний

розділовий знак у багатьох документах. Більшість

інших розділових знаків уживаються тільки в ком-

бінації з крапкою. Крапку ставили на нижній лінії

рядка, біля підніжжя літер, на рівні вершини літер,

а найчастіше посередині рядка. Якщо місце розта-

шування одинарної крапки в рядку вважати не ви-

падковим, а одним із тогочасних правил правопису

на позначення членування тексту, то маємо визна-

ти її очевидну поліфункційність.

Поєднання крапок в одному розділовому зна-

кові має варіанти. Найпоширеніший із них – дво-

крапковий розділовий знак у вигляді горизонталь-

но [Гр. 64] і вертикально [Гр. 65] розташованих

двокрапок. Інші вияви сполучення кількох крапок

трапляються переважно в кінці документів, проте

фіксуються також і в середині тексту. Двокрапка

поєднується з рисками (Б-1) і гачками (А-2, А-11,

Б-3). Таким поєднанням найчастіше закінчуються

грамоти.

Наприклад, у фотокопії Гр. 44 після тексту сто-

їть знак із двох крапок, двох вертикальних рисок

і дванадцяти гачків: а дана грамо(т). оу краковѢ.

оу понедѢлни(к). по с(т)мъ. дсѢ. подъ лѢто(м).

бжьѤго. нарожѢниѦ. =а. т. п. и. го. лѢ(т) (Б-1 і

Е-11).

За частотністю вживання до двокрапки поді-

бний чотирикрапковий розділовий знак. Він ужи-

вається самостійно, як, наприклад, у Гр.61: Х(с)ва

тисяча. и. т. ч. г. Ѥго лѢ (Г-3), і в сполученні з

іншими розділовими знаками. У досліджуваному

матеріалі [Гр. 20] зазначені такі варіанти комбі-

нації чотирикрапки з гачками: а) А питъ мого-

ричь оу аньдръка оу дому лысого. за двѢ гривнѢ

вѢснии меду за гривну. а пива за гривну (Ж-9); б)

А писалъ привильѤ се поповичь болєстрашицкии

именемъ деячковичь василювъ снъ поповъ кость

прузвищемъ сорочичь (Е-11). Ромбоподібна чоти-

рикрапка частіше писалася в кінці грамот, хоча

трапляються випадки її фіксації в середині тексту

[Гр. 64].

Рідше за дво- і чотирикрапку спостерігаємо

розділовий знак із трьох горизонтально розташо-

ваних в один ряд крапок. У кінці Гр. 64 (оригіналу)

з інтервалом в одне слово поєднується п'ять варі-

антів крапок: лінійна двокрапка, лінійна трикрап-

ка, ромбоподібна чотирикрапка, одинарна крапка і

трикутна крапка. У нашому матеріалі трапляють-

ся також п'яти-, шести- і семикрапки, розміщені

в рядок: под лѢти. розтва. хва....... тысѦ(ч).......

т....... ч.......г....... лѢта (Б-6) [Гр. 59].

З інших розділових знаків найпоширеніша вер-

тикальна риска, яка писалася в нижній або верх-

ній частині рядка: а города не рубити/ а коли

миръ станетъ/ юрью кнѦ зю города лишитисѦ /

[Гр.14].

Із гачків найпростіший розділовий знак відпо-

відає індексу А-5. Він часто ускладнюється поєд-

нанням двох однотипних гачків, які пишуться під-

ряд на горизонтальній прямій [Гр. 59] (Е-10] або

іксоподібно схрещуються [Гр. 53] (В-3). Іксоподіб-

ний розділовий знак, як правило, писався кілька

разів підряд. Здебільшого він виступав елементом

складнішого розділового знака [Гр. 28]: А писалъ

кнѦжии писарь костько болестрашицкии. оу

вѢки. Аминь (З-11). У розділовому знакові, пред-

ставленому в кінці Гр. 22, зауважуємо поєднання

двох простих гачків: а писано. оу кнефлѦ в дому.

оу вѢки аминь (А-9). Гачки відрізняються від ін-

ших розділових знаків тим, що супроводжують

порівняно довгі тексти. Наприклад, обсяг Гр. 20

дорівнює 1144 лексемам, Гр. 28 – 1355, а Гр. 22 –

1221 лексемі тощо. Гачки стоять переважно в кін-

ці текстових документів. На відміну від рисок, що

виступають і самостійно, і в поєднанні з крапками,

гачки фіксуємо тільки в комбінації з різ-

ними варіантами крапкових розділових

знаків. Отже, можна припустити, що гач-

ки не могли самостійно членувати текст.

Вони вживалися на позначення або сво-

єрідного емоційного малюнка тексту, від-

повідно розчленованого крапковим розді-

ловим знаком, або з естетичною метою.

Поряд із перерахованими трапляєть-

ся знак у вигляді зігнутої лінії, горизон-

тальних рисок, перетнутих скісною (Б-5,

див. приклад із Гр. 44 на с. 4). Він ужи-

вається лише на позначення тисяч, тому

навряд чи можемо віднести його до роз-

ділових знаків, хоча на місці вживання

такої графеми відчувається певна спе-

цифіка інтонаційного членування тексту.

Очевидно, цей знак більше тяжіє до типу

надрядкових чи підрядкових знаків, тоб-

то до просодичної діакритики письма.

Рис. 1. Зразки розділових знаків українських грамот 14-15 ст.

Page 3

«Young Scientist» • № 8 (11) • august, 2014

ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ

155

Відповідно до непоєднуваності-поєднуваності

графем усі розділові знаки українських грамот

XIV ст. можна поділити на 3 групи (прості, склад-

ні, складені), що максимально наближає їх до су-

часної пунктуації:

1) прості розділові знаки: а) крапка в нижній

частині рядка; б) крапка у верхній частині рядка;

в) крапка посередині рядка; г) вертикальна риска

в нижній частині рядка; д) вертикальна риска у

верхній частині рядка; є) вертикальна риска по-

середині рядка; є) горизонтальна риска;

2) складні розділові знаки об'єднують однотипні

прості розділові знаки: а) горизонтальна двокрап-

ка; б) вертикальна двокрапка; в) горизонтальна

трикрапка; г) трикрапка у вигляді трикутника (Б-4

і Є-1); д) горизонтальна чотирикрапка; є)горизон-

тальна п'ятикрапка; є) горизонтальна шестикрап-

ка; ж) горизонтальна семикрапка; з) ромбовидна

чотирикрапка (Г-3); и) прямокутна чотирикрапка,

багатокрапка у вигляді піраміди (Ж-7 і Ж-8), дві

лінії крапок, розміщених паралельно (Ж-10), тощо.

В окремий підтип цих розділових знаків доціль-

но винести так звані ускладнені розділові знаки.

Вони складаються тільки з крапок, але розташу-

вання їх у рядку нагадує поєднання двох розділо-

вих знаків: розділовий знак А-7 можна розкласти

на крапку з ромбоподібною чотирикрапкою або на

горизонтальну двокрапку з трикрапкою у вигляді

трикутника. Цей ускладнений розділовий знак за-

фіксовано в середині тексту Гр. 58: А тои Ѧрлыкъ

писано оу ѠрдѢ на оустьи Дону. курѦчего лѢта.

а мѢсѦцѦ,. иречипа (А-7) Какъ Ѡтць нашь какъ

Ѡци ваши. были заѠдно. послы сылали межи со-

бою.

3) складені розділові знаки об'єднують кілька

різнотипних простих і складних знаків, напри-

клад: а) вертикальна двокрапка і горизонтальна

риска (Д-7); б) горизонтальна двокрапка і вер-

тикальна риска (Б-1 у поєднанні зі знаком + Гр.

16); в) горизонтальна двокрапка і дві вертикальні

риски; г) вертикальна двокрапка і гачок (Б-3); д)

вертикальна двокрапка і два підряд розташовані

гачки (Б-3 і А-5); є) ромбоподібна чотирикрапка

і горизонтальна риска (А-6); є) ромбоподібна чо-

тирикрапка і два гачки (Г-3 і Е-10); ж) різновиди

крапкових розділових знаків і кілька іксоподібних

розділових знаків (З-11 і Е-11); з) ромбоподібна чо-

тирикрапка та іксоподібний розділовий знак (Г-3 і

А-4) тощо.

Отже, єдиний розділовий знак із грамот ХІVст.,

накреслення якого збігається з тим, що маємо в

подальших рукописах про граматичне членування

тексту, – одинарна крапка. Однак у досліджува-

них грамотах він міститься внизу, посередині й у

верхній частині рядка і здебільшого не відповідає

тим правилам, які приписують цій графемі та її

позначенню на письмі. Кількакрапкові розділо-

ві знаки XIV ст. за накресленням не збігаються з

термінологічно названими «точка болшая» і «ма-

лая точка», але функціонально нагадують такі, що

завершують текст.

Близько за накресленням до «запятои» у гра-

мотах стоять риски. Можливо, їхня функція в тек-

сті була найбільш подібна до «запятои», але риски

найчастіше писалися у верхній частині рядка, а

«запятую» рекомендували писати внизу, як і су-

часну кому. Риски і накреслення «запятои» ви-

ступали елементами складених розділових зна-

ків. Але загальний малюнок складених розділових

знаків із рисками не має нічого спільного із за-

гальним малюнком складених розділових знаків із

«запятои».

Велика кількість розділових знаків певним чи-

ном обумовлює складність їх розміщення в текстах

грамот. При цьому зауважимо, що в коментарях

до окремих грамот значиться: розділові знаки або

не збігаються з виданням, із якого здійснено пере-

друк [Гр. 23, 36, 42]; або не відображені в оригіналі

[Гр. 27]. За нашими даними, лише один документ

[Гр. 25] не має в середині тексту розділових зна-

ків. Єдиний ускладнений розділовий знак стоїть у

кінці тексту: при бголюбезномъ калисти Ѥп(с)пи

холмьскомъ и белзьскомъ да пребудутъ же непо-

рушно подъ анафемою за што зде даи г(с)ди намъ

побытъ и з(д)рвіѤ а по семъ и детемъ нашимъ

вечную памѦть аминь (Д-7). Осібно стоїть також

Гр. 17, для членування якої використано один роз-

діловий знак – вертикальну риску (у передруці

вертикальна риска послідовно замінена комою!).

Система розділових знаків окремо взятого тексту

може утворюватися лише з крапок. У досліджу-

ваних грамотах виявлено 21 документ, у яких для

членування тексту використовуються лише оди-

нарні крапки.

Вибір розділових знаків, очевидно, не залежав

від класифікації документів за юридичним при-

значенням. Тільки крапками членуються тексти

договірних, дарчих, поручних, вкладних, присяж-

них, закладних, правих і даних грамот. Очевидно,

також не слід шукати безпосереднього зв'язку між

вибором розділових знаків для членування тексту

і правилами композиційної будови досліджуваних

документів: використання тільки одинарної крап-

ки знаходимо в усіх групах грамот, одержаних за

наявністю-відсутністю структурних блоків у тек-

стах. Використання лише вертикальної риски ба-

гато в чому збігається з членуванням тексту за до-

помогою одинарних крапок. І вертикальна риска, і

одинарна крапка членують текст на відрізки од-

ноярусної ієрархічної класифікації лінгвістичних

одиниць.

Дослідження розділових знаків у грамотах за-

свідчило, що членування тексту на відповідні від-

різки носило виражений індивідуальний характер.

Якщо підходити до грамот з міркою сучасного чле-

нування на слова, тобто за слово вважати всі ті

відрізки тексту, які сьогодні пишуться окремо (по-

внозначні і службові частини мови), то розділовий

знак міг стояти через одне, два, три, чотири, п'ять

і більше слів. Наприклад, текст Гр. 79 пунктуа-

ційно членується на відрізки, що охоплюють таку

кількість слів: 8, 1, 1, 1, 2, 1, 1, 1, 2. 1, 2, 3, 2, 2, І, 2,

1, 3, 1, 1, 1, 1, 2, 3, 1, 4, 3. 1, 1, 2. 1, 2, 3, 4, 2, 1, 3, 2,

4, 2, 3, 2, 2, 3, 3, 2, 1, 3, 2, 1, 2, 4, 3, 4, 3, 2, 4, 2, 4, 1,

1, 2, 1, 4, 2, 2, 3, 3, 2, 2, 1, 3, 2, 3, 3, 1, 2, 1, 5, 1, 2, 3,

3, 3, 1, 1, 1, 2, 1, 1, 2, 2. 2, 1, 1, 2, 1, 5, 1, 2, 1, 1, 2, 1,

1, 1, 4, 2, 1, 1, 1, 1, 1, 1, 1, 1, 2, 1, 1, 2, 1, 1, 1, 1, 1, 1,

1, 1, 4, 1, 1, 1, 2, 2, 1, 1, 2. Писар цієї грамоти надає

перевагу однослівним відрізкам (усього 64 із 146),

які чергуються, як правило, з дво-, три- і чотири-

слівними. Із більших відрізків у грамоті трапилися

по одному п'яти- і восьмислівному. Писар Гр. 17

майже не вдавався до членування тексту на одно-

слівні відрізки, надаючи перевагу дво- і кількас-

лівним: 9, 7, 2, 2, 2, 2, 2, 2, 2, 8, 1, 2, 11, 6, 5, 3, 7, 5,

5, 4, 2, 9, 4, 1, 2, 5, 1, 2, 2, 2, 2, 2, 4, 2, 4, 8, 3, 5, 4, 6,

5, 2, 2, 2, 2, 2, 2, 2, 2, 2, 2, 2, 2, 2,1, 2, 6, 4, 5, 9, 4, 3,

2, 5, 2, 2, 6, 3, 3, 6, 12, 2, 2, 3.

Документи з поєднаними знаками (майже 60

грамот) доносять до нас набагато складнішу ін-

формацію щодо структурної організації писемного

тексту. Найпростіший спосіб поєднання в одному

тексті кількох розділових знаків – це використан-

ня одинарних крапок для внутрішнього членуван-

Page 4

«Молодий вчений» • № 8 (11) • серпень, 2014 р.

156

ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ

ня тексту, а в кінці грамоти – іншого (переважно

складного чи складеного) розділового знака. Так, у

Гр. 22 писар уживає крапку впродовж усього тек-

сту, а кінець оформлює за допомогою знака, відо-

браженого на мал. А-9 (див. приклад на с. 5).

Звернемося до Гр. 14, у тексті якої чергуються

крапка і вертикальна риска. Визначити співвідно-

шення одинарної крапки і вертикальної риски без

додаткового спеціального дослідження, базуючись

тільки на сучасному сприйманні писаного тексту,

просто неможливо. В одних місцях грамоти здаєть-

ся, що крапка відокремлює більш самостійні від-

різки тексту, ніж вертикальна риска, а в інших –

навпаки: 1) ВѢдаи то каждыи члвкъ кто на тыи

листъ посмотритъ. Ѡже я кнѦзь єоунутии / и

кистютии. и любартъ юрьии наримонътовичь.;

2) кто не оусхочетъ далѢи миру держати/

тотъ Ѡ(т)повѢсть/ а по Ѡ(т)повѢдѢньи сто-

яти миру за мѢсѦць/ У першому прикладі пер-

ша крапка стоїть на синтаксичній межі підрядно-

го зв'язку двох речень, а вертикальна риска – на

межі сурядного зв'язку двох членів речення, по-

єднаних єднальним сполучником и. У другому

прикладі перша вертикальна риска роз'єднує або,

точніше, позначає підрядний зв'язок між частина-

ми складного речення, а друга виставлена перед

анафоричним сполучником, який стоїть на межі

сурядних компонентів.

В інших місцях Гр. 14, навпаки, вертикальна

риска стоїть на межі більших відрізків тексту, а

одинарна крапка членує їх на менші одиниці мов-

лення: литовьскимъ княземъ не помагати/ а про.

любартово ятъство. хочемъ єго постави(ти) на

судѢ передъ паны оугорьскими/ по ишествьи

стго дха за. в. нѢ(д)ли/ литовьскимъ кнѦземъ

стати оу холмѢ. а королеви оу сточьцѢ. кде

смолвѦ тъ тутъ будетъ судъ/

Із погляду сучасної синтаксичної організації

писемного тексту в багатьох випадках одинарні

крапки і вертикальні риски стоять в абсолютно од-

накових позиціях, що створює враження можливої

взаємозаміни.

Майже порівну фіксуємо одинарні крапки й вер-

тикальні риски перед сполучником аже, проте не-

має чіткої послідовності у вживанні розділових зна-

ків на місці сурядних сполучникових і безсполучних

зв'язків між однорідними членами речення. У Гр. 14

між однорідними членами речення одинарна крапка

переважає над вертикальною рискою: чинимы миръ

твердыи. ис королемъ казимиромъ польскъмъ.

и сомовитомъ и съ єго братомъ казимиромъ

мазовьскымъ. и съ єго землѦми. краковьскою и судо-

мирьскою. сирѦзьскою. Куявьскою/ лучичьскою/

добрыньскою/ плотьскою/ мазовьскою/ люблин-

скою/ сетѢховьскою. и со львовьскою/ Проте ця

перевага необов'язково пояснюється специфікою

правил розстановки відповідних розділових знаків у

відзначених місцях тексту. Тут, імовірніше, прояв-

ляються статистичні, а не структурні закономірності

організації тогочасного писемного тексту.

Можливість взаємозаміни одних різновидів роз-

ділових знаків іншими у відповідних місцях грамот

свідчить про певну диференціацію в членуванні тек-

сту. Якщо співвідношення одинарних крапок і вер-

тикальних рисок поки що не можемо аргументовано

пояснити, то наявність біля одинарних крапок або

вертикальних рисок усередині грамот складних і

ускладнених розділових знаків, що, як правило, вико-

ристовуються для розмежування двох різнозмістових

частин, досить чітко вказує на цю диференціацію. На-

приклад, у Гр. 58 (див. приклад на с. 6) згаданий роз-

діловий знак А-7 ділить текст на дві частини: текст

після складного розділового знака протиставляється

попередньому як аргумент для підтвердження суті

основної частини цього документа. Вона могла б бути

співвіднесена із закінченням сучасних листів, що зви-

чайно позначається як post scriptum.

У Гр. 20 ускладнений розділовий знак (ромбо-

подібна чотирикрапка з іксоподібним розділовим

знаком) використано для відокремлення наймену-

вання писаря від попереднього (наступного) тек-

сту: а пива за гривну (Ж-9) А писалъ привильѤ

се поповичь болестрашицкии именемъ деячковичь

василювъ снъ поповъ кость прузвищемъ сорочичь

(Е-11). Між датою, місцем написання та рештою

тексту Гр. 36 стоїть чотирикрапка: што придалъ

былъ. григореви шеломыньскоє поле. и сѢножѦти.

а на то свѢдоцтво. завѢсилъ свою печѦть. а панъ

михаило свою печѦть:: а то сѦ дѢяло. в лѢ(т)

=S. Ѡ. ч. д. м(с)цѦ. іюлѦ: въ. кз. днь. на стго

мчнка. ПантелѢимона:: У цьому плані, очевидно,

складні й складені розділові знаки, що стоять усе-

редині тексту, наближаються до розділових зна-

ків, які трапляються в кінці документів. Функція

складних і складених розділових знаків у тексті

зводилася до смислорозрізнювальної: якщо пи-

сар вбачав у будь-якому місці тексту закінченість

певного смислу, то він уживав складний або скла-

дений розділовий знак, незважаючи на те, чи це

було в кінці, чи десь усередині документа.

Оригінальний варіант уживання ромбоподі-

бої чотирикрапки (Г-3) маємо в Гр. 13, у першій

частині якої (від початку до першої ромбоподібної

чотирикрапки) ідеться про те, що Юрій Болкович

побудував церкву; у другій – що це йому велів

зробити князь Михайло Кедимінович; у третій пе-

релічується майно, яке передав Юрій Болкович

цій церкві; у четвертій указується на право успад-

кування або передання в спадщину цього майна; а

в п'ятій подається формула заклинання. Перелі-

чені частини можна було б інтерпретувати як від-

далене наближення до сучасних абзаців.

На відміну від складних і складених розділових

знаків, прості знаки, мабуть, використовувалися

для внутрішнього членування окремих смислових

частин тексту і протиставлялися першим як такі,

що позначали позазмістове членування. Уживання

простих розділових знаків у грамотах ХІV ст. має

деяку аналогію з членуванням тексту сучасного

усного монологічного мовлення.

Грунтовніший опис функційних особливостей

різновидів розділових знаків усередині кожного

тексту можливий після детального вивчення зміс-

ту документа.

Список літератури:

1. Барчук В. М. Складні безсполучникові речення староукраїнської мови: автореф. дис. … канд. філол. наук /

В. М. Барчук. – Ів.-Франківськ, 1996. – 24 с.

2. Бибик С. П. Статус усної практики в концепції історії української літературної мови / С. П. Бибик // Лінгвістика. –

№ 1(28). – 2013. – С. 5

3. Грамоти ХІУ ст. Пам'ятки української мови / Упоряд. М. М. Пещак. – К. : Наукова думка, 1974. – 256 с.

4. Гумецька Л. Л. Вторинні сполучники і їх синтаксичні функції в українських грамотах XІV-XV ст. – В кн. :

Дослідження і матеріали з української мови / Л. Л. Гумецька. – К., 1960. – Т. 2. – С. 31-44.

Page 5

«Young Scientist» • № 8 (11) • august, 2014

ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ

157

5. Єдлінська У. Я. Із спостережень над формою українських грамот XІV-XV ст. / У. Я. Єдлінська // Дослідження

і матеріали з української мови. – К., 1964. – Т. 6. – С. 81-90

6. Жовтобрюх М. А. Староукраїнські грамоти як пам'ятки літературної мови / М. А. Жовтобрюх // Мовознавство. –

1976. – № 4. – С. 62-70

7. Коломієць Л. І. Мова українських грамот XІV ст. : автореф. дис. … канд. філол. наук. / Л. І. Коломієць. – Харків,

1953. – 24 с.

8. Кот К. Ю. Історія формування пунктуаційної системи української мови / К. Ю. Кот // Освіта та наука у вимірах

ХХІ ст. – К., 2006.

9. Пещак М. М. Стиль ділових документів XIV ст. / М. М. Пещак. – К. : Наукова думка, 1979. – 264 с.

10. Русанівський В. М. Джерела розвитку східнослов'янських літературних мов / В. М. Русанівський. – К. : Наукова

думка, 1985. – 231 с.

11. Савченко І. Історичні витоки української пунктуації / І. Савченко // Київська старовина. – 2006. – № 5. – С. 58-65.

12. Свєнціцький І. С. Західноукраїнські грамоти XIV – XV ст. В кн. : Питання укр. мовознавства / І. С. Свєнціцький. –

Кн. 2. – Львів, 1957.

13. Слинько І. І. Дослідження з історичного синтаксису за пам'ятками XIV–XV ст. (місцево-просторові звороти) /

І. І. Слинько. – Львів, 1968. – 111 с.

14. Українська мова. Енциклопедія. – К. : «Українська енциклопедія», 2007. – 856 с.

Кузьмич О.А.

Ровенский государственный гумманитарный университет

СИСТЕМА И ФУНКЦИИ ЗНАКОВ ПРЕПИНАНИЯ СТАРОУКРАИНСКОГО ЯЗЫКА

(НА МАТЕРИАЛЕ ГРАМОТ XIV ВЕКА)

Аннотация

В статье речь идет о формировании украинской пунктуации в польско-литовский период; сконцентрированно

внимание на роли устной коммуникации в процессе становления пунктуационных норм обозначенного периода.

Предмет исследования – грамоты ХІV в. восточнославянских и смежных земель (всего 84) как образцы юриди-

чески-делового стиля древнего украинского языка.

Ключевые слова: древний украинский язык; украинские грамоты; пунктуация; простые, сложные, составные

знаки препинания; графема; членение текста.

Kuzmych O.A.

Ukrainian Language Rivne State Humanitarian University

SYSTEM AND FUNCTIONS OF OLD UKRAINIAN LANGUAGE PUNCTUATION

(BASED ON THE LETTERS OF XIV CENTURY)

Summary

The article is devoted to the formation of Ukrainian punctuation in the Polish-Lithuanian period; attention to

the role of oral communication in the development of punctuation rules of the specified period is focused. The

fourteenth century letters of different Eastern and adjacent lands to them (totally 84) were the object of the

research, representing legal and business style of ancient Ukrainian language.

Keywords: ancient Ukrainian language; Ukrainian letters; punctuation; simple, complex, compound punctuation;

grapheme; text division.

УДК 811.111'25

ОСОБЛИВОСТІ КІНОПЕРЕКЛАДУ ГУМОРУ

У КОМЕДІЙНОМУ ТЕЛЕСЕРІАЛІ «ДРУЗІ»

Макаренко Ю.Г.

Черкаський державний технологічний університет

Досліджено особливості перекладу гумору у комедійному телесеріалі «Друзі». Визначено основні засоби передачі

гумору, за допомогою яких перекладач досягає комічного ефекту. Виявлено специфічні культурологічні риси

національного гумору та його український варіант перекладу.

Ключові слова: кінопереклад, телесеріал, комедія, каламбур, національний гумор, іронія, гег, чорний гумор.

Постановка проблеми. Нині кінопереклад

знаходиться у центрі уваги українського

суспільства, оскільки з розвитком кіно, зростан-

ням його популярності та поширенням зарубіжних

фільмів виникла потреба у якісному українському

перекладі такої кінопродукції.

Кінопереклад – це специфічний вид перекла-

дацької діяльності, який донедавна практично не

існував, адже абсолютна більшість фільмів озвучу-

валася російською мовою, і робилося це не в Украї-

ні. Окрім цього переклад кінофільмів потребує осо-

бливої підготовки від фахівця та підходу [3, с. 54].