ОБРАЗ 1, у, чол.
1. Зовнішній вигляд кого-,
чого-небудь. Уранці думка [Кармелевих рідних] перша в
темницю летіла і перший погляд ждав того ж понурого
образу темниці (Марко Вовчок, I, 1955, 363); Став він [камінь]
поволі, помалу на образ скидатися людський, Як
розпочата у мармурі постать, іще невиразна, Ще не дороблена
тоншим різцем (Микола Зеров, Вибр., 1966, 311);
// Вигляд
кого-, чого-небудь, відтворений у свідомості, пам'яті або
створений уявою. Наша мати так зжилась з образом
твоїм.. після слів моїх, що недавно призналась мені,
що вже кохає тебе (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 128); Степан..
ще постояв якусь хвильку перед порогом, поновив у
пам'яті образ Ольги (Михайло Стельмах, II, 1962, 154); Сотнику
Дерзкому.. цей край постає в іншому образі — у сонці
сліпучім, у весняному цвітінні (Олесь Гончар, II, 1959, 431);
// Подоба, копія кого-, чого-небудь. Синок, вірний
образ батька та єдина потіха.., в тих самих росте ідеях
(Іван Франко, VI, 1951, 322); Що лякатись? Ні взяти, ні дать:
Мій певнісінький образ по виду, — Так на мене
скидається він (Павло Грабовський, I, 1959, 236).
В образі — у вигляді. [Юда:] Все марилось мені —
то райська брама, то золотий престол, а на престолі
Мессія в образі того промовця (Леся Українка, III, 1952, 136);
Звір у образі людини для бомби ціль собі знайшов (Іван Гончаренко,
Вибр., 1959, 146); Утрачати (утратити) людський
образ — переставати бути схожим на людину, втрачати
вигляд, риси людини. Якби люди не працювали,
поступово втратили б людський образ (Степан Чорнобривець, Красиві люди,
1961, 52).
2. Специфічна для літератури і мистецтва конкретно-чуттєва
форма відображення дійсності. В науці певна
ідея виражається через поняття, а в мистецтві —
через образи (Мистецтво кіно, 1955, 36); Павло Тичина створює
розкішні зорові й музичні образи, сповнені руху, енергії
(Шамота, Талант і народ, 1958, 32); Образ Дніпра проходить крізь
усю його [Т. Шевченка] творчість (Максим Рильський, III,
1956, 26); Мій друг думає образами й фарбами
(Юрій Яновський, I, 1958, 133);
// Тип, узагальнений
характер, створений письменником, митцем. Всю свою
ненависть до хижацтва Франко сконцентрував у образі
орла-беркута (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 38); У нечисленному ряді
жіночих образів образ матері заступив собою всі інші
(Олександр Довженко, I, 1958, 12); Кожна людина, а отже і її
мистецьке втілення в сценічному образі таїть в собі різні
позитивні й негативні риси характеру (Амвросій Бучма, З глибин душі,
1959, 72).
Входити (увійти) в образ — зживатися з персонажем
мистецького твору, переймаючись його духовним світом
(про гру актора, майстерність читця і т. ін.). — Коли
вас пустили, то сидіть смирно, бо я звелю вийти всім,
хто не зайнятий на репетиції. Що за бешкетники?
Ви ж не дасте йому увійти в образ (Василь Кучер, Трудна
любов, 1960, 324).
3. спец. Зображення якого-небудь явища через інше, конкретніше або яскравіше за допомогою мовного звороту, переносного вживання слова і т. ін.; троп. Говорив [Давид] гарно, голосно, нешвидко і вплітаючи в мову живі барвисті образи (Андрій Головко, II, 1957, 129).
4. перев. мн. Те, що вимальовується, постає в чиїй-небудь уяві. Його уява працює невгамовно, розвертає перед ним усе нові образи, а найрадніше чудові, тихі, ясні образи полонини, лісів (Іван Франко, IV, 1950, 28); Душа твоя вже повна була вщерть одним словом: земля, «моя земля!», і будилися в тобі образи твоїх давніх мрій (Андрій Головко, I, 1957, 566).
5. Зображення зовнішнього вигляду кого-, чого-небудь (про портрет, фотографію, скульптуру і т. ін.). [Годвінсон:] Ти ж пам'ятаєш тую подобизну, що він зліпив на глум, неначе з мене? Я по одежі взнав, що то мій образ (Леся Українка, III, 1952, 68); В їдальні поруч з портретом батька урочисто пристроїли і мамин образ (Вадим Собко, Звичайне життя, 1957, 42).
6. філос. Відображення в свідомості явищ об'єктивної дійсності. Наші відчуття, наша свідомість є лише образ зовнішнього світу.. (Ленін, 18, 1971, 59).
7. заст., жарт. Обличчя. — Не дивись, сину, на образ, а дивись, яка вона до тебе є. Іноді й уродлива, та лиха гадина... (Панас Мирний, 3, 1949, 354); — Не одягайся, спершу підемо та образи свої помиємо (Микола Ю. Тарновський, День.., 1963, 43).
